Про ледачого Мацька (Укр.)

Був собі один лютеранин. Якось він почув, що святий Миколай є великим заступником, охоронителем, а що мав багацько грошей, – то й повісив собі його образ там, де їх тримав, та й мовить до святого: «Якщо ти охоронець, то охороняй мої гроші, щоб мені злодії їх не забрали. Бо я піду в далекі краї, а коли повернуся, – якщо тим часом злодїї в мене вкрадуть гроші – то я тебе вб’ю». І він пішов ген далеко, той пан, а злодїї прийшли – та й украли гроші. І нічого не залишилося. Ось повернувся пан, іде до схованки – грошей нема, забрали злодії. Тоді він ухопив кий – і ну бити образ святого Миколая, що аж його подер.

Згодом, тільки-но злодії відішли в далеку сторону (а було їх троє), до них з’явився Миколай. Та й каже їм, коли вони якраз ночували у заїзді, – прийшов до них святий Миколай і каже: «Люди, навіщо ж ви забрали у того лютеранина гроші? Гляньте-но, як він мене збив, аж геть мій одяг подер! Верніться до нього, а я вам дам удвічі більше грошей». І злодії послухались святого Миколая та й повернулися до того чоловіка, у якого вкрали гроші. І пришли до нього з тою звісткою і кажуть йому: «Чому ж ти нам святого Миколая так побив? На ось тобі твої гроші!», – та й віддали панові все.

Як йому злодії повернули гроші, тоді він їм дав половину з того. Тоді пішли вони геть. А той пан тоді пішов та й купив собі інший образ святого Миколая, та дав собі посвятити і знов його поклав там, де тримав гроші. І так вже щодня шанував образ святого Миколая, ходив до нього молитися. А тим трьом зустрівся на дорозі святий Миколай, та за те, що його послухали, дав їм грошей і мовить: «Ідіть, люди, спокійно додому, більше злодіями ніколи не будете».

На цьому й кінець.

Сьва́тъıй Мико́вай и злодї́є (Лем.)

Бъıв є́ден лю́тер и по́чув, же Мико́вай та́къıй є вели́къíй па́трон, и мав ду́же гро́ший и заві́сив си йо́го обли́ча там, ‘де мав ка́су, и пові́дат ‘му: «Тъı па́трон, же́бъı ‘с мі па́трив на мо́ї гро́шъı, же́бъı мі зводї́є не забра́ли. Бо я пі́ду h дале́ку сторо́ну, – бо як пове́рну, а зводї́є мі гро́шъı забе́рут, то тя за́бю». И він объíшов дале́ко, тот пан, и зводї́є при́шли и забра́ли гро́шъı. И не́ мав нич. И пове́рнув ся, пі́де, – гро́ший не́ є, забра́ли зводї́є. То́гдъı hзяв къıй и бив о́браз сьвато́го Микова́я, што аж ‘го поде́р.

По́тїм як зводї́є одъíшли h дале́ку сторо́ну (бъíво їх трйох), як Мико́вай їм ся пока́зав. Пові́дат їм, як ночува́ли на трактия́рни, и сьва́тъıй Мико́вай при́шов к ним и пові́дат їм: «Лю́де, на́што ‘сте забра́ли то́му лютерано́ви гро́шъı? Смо́тте, як мя збив, што аж мі по́дер одї́ня на мі! Поверни́йте ся до ньо́го, а я вам дам ве́це гро́ший два́ раз». И о́ни посвуха́ли сьвато́го Микова́я и поверну́ли ся до то́го, што ‘му забра́ли гро́шъı. И при́шли до ньо́го зо зьві́стьов и повіда́ют ‘му: «Чо́го ‘с нам сьвато́го Микова́я так по́бив? На ти гро́шъı!», – и одда́ли ‘му hсї гро́шъı.

Як ‘му одда́ли гро́шъı, те́пер їм дав hпів піня́зий. То́вдъı пі́шли преч од ньо́го. А він со́бі пі́шов и ку́пив сой о́браз и́ньшъıй, сьвато́го Микова́я, и дав си посьвати́ти и там ‘го пово́жъıв, ‘де мав гро́шъı, зас. И так шану́вав обли́ча сьвато́го Микова́я ка́ждъıй ден’ и хо́див ся моли́ти к ньо́му. А тъıм, стрі́тив на доро́зї їх сьва́тъıй Мико́вай, што ‘го hсвуха́ли, та їм дав гро́ший и: «И́тте, лю́ди, до́мов споко́йно, ве́це зводїя́ми ни́кда не буде́те».

То юж дос.