Війна між собакою і вовком (Укр.)

Одного разу пішов собака в ліс, зустрів там вовка й вовк сказав собаці, що його з’їсть. А собака відказав на те, що спочатку буде війна – і хто виграє – той іншого й з’їсть. 

Пішов собака до села та зібрав собі своє військо. Взяв собі півня, качура, качку, індика та кота.

Ось вийшли в поле, пес їм говорить, глянув на них та й каже: «Я вас буду гам-гам!». А качур каже: «А я буду тебе шасть! шасть!». Кіт каже: «Я тебе буду няв! няв!». Індик каже: «Я тебе буду куль-куль-куль!». А качка каже: «Так будете робити, так-так-так!». Зайшли вони в ліс та дійшли до місця, де стали табором.

Вовк зібрав собі своє військо з лісу: ведмедя, кабана та вовків. Усі вони поховалися в лісі. Ведмідь видряпався на смереку. Кабан запорпався в листя, назовні виставив лиш кінчик хвоста, та собі ним помахував. Кіт як це вгледів, стрибнув, схопив його за хвоста – а кабан злякався й накивав п’ятами, а кіт ще більше перелякався і ну вгору, на смереку! На тій смереці сидів ведмідь і настрашився: «Якщо такий кабан від нього тікає, то мене одразу може з’їсти!». І, злякавшись, стрибнув додолу зі смереки та вбився, а вовки розбіглися геть.

Ві́йна ме́дже псом і во́вком (Лем.)

Раз у́шов пес до лї́са, стрі́тів ся з во́вком і вовк ‘му гово́рів, же ‘го з’їст. А пес му по́вів, же пе́рше бу́де ві́йна на́ тім – ко́тръıй въíграт – то тот то́го з’їст.

Пі́шов пес до се́ва і hзяв со́бі сво́є во́йско. Hзяв со́бі когу́та, качу́р’я, ка́чку, інді́ка і ко́та.

І́дут h по́ле, гва́ріт ім пес, ся ві́зрів до́ ніх і гово́ріт: «Я вас бу́ду гам-гам!». А ка́чур пові́дат: «А я бу́ду те́бе шаст! шаст!». Кіт гово́ріт: «Я тя бу́ду мяв! мяв!». І́ндік гово́ріт: «Я тя бу́ду куль-куль-куль!». А ка́чка гово́ріт: «Так буде́те робі́ті, так-так-так!». У́йшлі до лї́са h то́то мі́сце, где ся завожъíлі засте́вком.

Вовк позбе́рав со́бі сво́є во́йско з лї́са: медве́дя, ді́ку сві́ню і во́вків. Hсї ся покръíлі h лї́сї. Ме́двідь въíйшов на смере́къı. Дік ся скръıв h ліст, ті́лько тро́шкі хво́ста лі́шъıв наве́рха і со́бі нім ма́хав. Ў́зрів то кіт, ско́чъıв, хва́тів за́ хвіст – дік ся hстра́шъıв і ўтї́кав, а кіт ся і́щъı ба́рже hстра́шъıв і ну́же го́рі смере́ком. На́ тій смере́цї бъıв ме́двідь і hстра́шъıв ся: «Ко́лі та́къıй дік ўтї́кат пе́ред нім, то ме́не допі́ро мо́же з’ї́сті!». І ско́чъıв зо смере́къı із стра́ха і за́бів ся, а во́вкъı ся гет розбі́глі.