(Укр.)

Умирав один батько, що мав трьох синів і вони сказали: 

– Тату, як нам не заповіси нічого, то ми тобі не дамо померти!

І каже той батько: 

– Що ж я можу вам заповісти? Лишу вам хату.

– А що ж нам, тату, с тої хати, як нам нич не заповіси, то тобі вмерти не дамо. – Що я вам заповім: один маєте півня, другый маєте кота, третій – той дереворуб, що ся дерева рубають.

І той батько помер і гарно поховали сини батька. А наймолодший, що дістав дереворуб, каже до найстаршого: 

– Я порубаю свій дереворуб, а ти заріж півня. Зваримо, і з’їмо, і не будемо мати нічого. 

А найстарший каже:

– Ти зі своїм дереворубом роби, що хочеш, а я з півнем іду по світу.

І з півнем зібрався і пішов вечером у світ. Прийшов він до одного села вночі й став і проситься в господаря на нічліг. А там нарід нічого не знав, коли день буде. А він каже так: 

– Господарю, лягайте спати, я маю такого звіра, що він день приносить.

А відповідає той господар так: 

– Я не можу тебе переночувати вдома, бо якби до мене поліцаї пришли, то покарали б мене дорого, що я за дня не їхав. 

Каже: 

– Але не бійтеся, коні відженіть у поле, віз відточіть геть від заходу – а самі собі лягайте спати на горище.

І потому собі той господар спить і слухає. Приходить дванадцята година. Півень заспівав раз, заспівав другий раз, заспівав третій раз, четвертий раз і день вже надходить. І потому зійшлося багато людей і питаются: 

– Що б ти хотів за того звіра?

– Не можу звіра продати, бо мені той звір день приносить. Я б і не знав сам коли день.

А ті так йому кажуть: 

– Якби ти не хотів грошей взяти за того звіра, то ми тобі його відберемо.

– Як його мені можете відібрати? То ж моя власність!

– Коли ми тобі всипимо чотири мірки дукатів, то бери!

І йому всипали чотири мірки дукатів і він втішився, собі дукати забрав і прийшов додому і собі розпочав господарство. А другый брат каже:

– Коли ти за свого півня роздобув господарство, то і я щось з котом зроблю.

Забрався він з котом і йде собі. Прийшов він до одного села, а там з села виїжджають. Проситься він ночувати.

– Не можемо тебе ночувати, бо тебе звірина з’їсть: миші, щурі.

– Я не боюся, бо я маю такого звіра, що мене захистить.

Вони пішли собі зі села геть, а він залишився собі в одній хаті та ліг на ліжку спати. Ніч приходить, а його кіт мишей та щурей ловить і на купу складає. Той господар від тої хати прийшов, подивився і питається його:

– Чи не з’їли тебе тут щурі й миші?

А той чоловік каже:

– Ні! Бо я маю такого звіра, що він усе це ловить.

Той взяв тоді, подивився і побачив, що кіт наловив за ніч. І дав до ґміни знати, щоб цього чоловіка звідси не випустили. А далі зійшлася ґміна:

– Що б ти, чоловіче, за того звіра хотів?

– Не можу продати того звіра, бо я б ніде спокійної ночі не мав, бо в кожнім разі він мене захистить.

– Чоловіче, мусиш нам того звіра продати.

А він так каже:

– Дайте мені стільки грошей, щоб я міг понести.

Зсипали йому три мірки тих грошей і він собі забрав і повернувся назад до дому свого. І собі господарюють обоє з братом: той за півня, той за кота.

А той третій брат – наймолодший, – що з дереворубом, каже: 

– Коли ви щось здобули, коли ви здобыли за півня та кота, і я щось здобуду за той дереворуб. Він собі зробив с того дереворуба довбню і взяв на плечі й пішов. Приходить він до одного села, а там гатять гать і горцями (ножами?) палі забивають і великі тисячі грошей витратили, що і штука гать загатити і палі забити, бо все ножем у палі вдарять і ніж розлетиться. А він прийшов і став собі коло них, дивиться на ту роботу. Каже:

– Може я б тут з одну палю забив.

І взяв ту довбню з плеча зі свого і вдарив у паль два рази і забив. І стала вся робота (всі робітники встали і на це задивилися). 

– Що б ти хотів, чоловіче, за ту довбню?

– А що ж ви б мені дали? Що б ви мені дали стільки, щоб я міг до смерті вижити. І всипали йому три мірки грошей і він повернувся до господарства з тими грішми. І собі господарюють до сьогодні всі три брати. І якби я там не був, що ви мені не вірите, то я б про це й не знав і не чув, то б і вам не сказав… 

(Лем.)

Умераў єден отець сынам; маў трьох сынів і (в)они сказали: 

– Тату, як нам не (в)одкажеш нич, то мы тобі умерети не дамо!

І повідат тот отець: 

– Що ж я можу вам відказати? Лишу вам халупу.

– А що-ж нам, тату, с тойі хыжи, як нам нич не відкажеш, то ти умерети не дамо. – Щобы-м вам відказаў: єден маєте когута, другый маєте кота, третый – той дырворуб, що ся дырва рубают.

І той отець умер і поховали сыны вітця красно. А наймолодший, що дістаў дырворуб, каже до найстаршого:

– Я порубам свій дырворуб, а ты заріж когута. Звариме, і зйімо, і не будеме мали нич.

А найстарший каже:

– Ты с свойім дырворубом роб, що хоч, а я с когутом іду до сьвіту.

І с когутом забраў ся і пішоў вечером до сьвіта. Прийшоў він до єдного села вночи і стаў і просит ся в ґазды на нічльіг. А там нарід нич не знаў, коли день буде. А він повідат так: 

– Ґаздо, лягайте спати, я маю такого дзвіря, що він день приносит.

А повідат той ґазда так: 

– Я не можу тебе ночувати вдома, бо як бы до мене урядникы пришли, то строфували бы мене дорого, що-м по день не йіхаў.

Повідат: 

– Але не бійте ся, коньі відженьіт в поле, віз відточіт гет від заходу – а самы собі льігайте спати на стрых.

І потому собі той ґазда спит і слухає. Приходит дванайцята година. Когут засьпіваў раз, засьпіваў другый раз, засьпіваў третый раз, четвертый раз і день приходит юж. І потому зійшло ся народа дуже і пытают: 

– Що бы ты хотьіў за того дзвіря?

– Не можу дзвіря продати, бо меньі той дзвір день приносит. Я бы не знаў сам коли день.

А тоты так му кажут: 

– Як бы ты не хотьіў гроши взяти за того дзвіря, то мы тобі його відбереме.

– Як го меньі можете відобрати? Властиво мі єст!

– Коли мы тобі всыплеме штыры фаскы дукатів, то бер!

І йому всыпали штыры фаскы дукатів і він ся втьішиў, собі дукаты забраў і прийшоў до дому і собі розспочаў ґосподарство. А другый брат повідат:

– Коли ты за свого когута роздобыў ґосподарство, то і я щось с котом зроблю.

Забраў він ся с котом і іде собі. Прийшоў він до єдного села а там с села выйізджают. Просит ся він ночувати.

– Не можеме тебе ночувати, бо бы тебе дзвірина зйіла: мыши, щуры.

– Я ся не бою, бо я маю такого дзвіря, що мня оборонит.

Они пішли собі с села гет, а він зістаў собі в єдній хыжи і льіг на ліжку спати. Ніч приходит, а єго кіт мыши і щуры ловит і на купу складат. Той ґазда від тойі хыжи прийшоў, подивиў ся і пытає ся єго:

– Цы не зйіли тебе ту щуры і мыши?

А той чоловік каже:

– Ньі! Бо я маю такого дзвіря, що він вшытко тото ловит.

Тот взяў тодыйка, подивиў ся і зобачиў, що кіт наловиў без ніч. І даў до ґміны знати, жебы того чоловіка выдти не выпустили. А дальі зыйшла ся ґміна:

– Що бы ты, чоловіче, за того дзвіря хотьіў?

– Не можу спродати того дзвіря, бо я бы ніґде ночи не маў, бо в каждім способі він мене оборонит.

– Чоловіче, мусиш нам того дзвіря спродати.

А він так каже:

– Дайте мі тілько гроший, щобы я міг унести.

Ссыпали му три фаскы тых гроший і він собі забраў і повернуў назад до дому свого. І собі ґосподарят воба з братом: той за когута, той за кота.

А той третый брат – наймолодший –, що з дырворубом, повідат: 

– Коли вы щось здобыли, коли вы здобыли за когута і кота, і я щось здобуду за той дырворуб. Він собі зробиў с того дырворуба доʼбню і взяў на плечи і пішоў. Приходит він до єдного села, а там гатят гать і горцми пальі забивают і великы тысячи гроший выложили, що і штука гать загатити і пальі забити, бо все горчком у пальі вдарят і горчок ся розлетит. А він прийшоў і стаў си коло них, дивит ся на тоту роботу. Повідат:

– Може я бы ту з єден паль забиў.

І взяў ту доʼбню с плеча зо свого і вудариў у паль два разы і забиў. І стала вшытка робота (вшыткы робітникы устали і на тото ся забыли). 

– Що бы ты хотьіў, чоловіче, за тоту до’бню?

– А що-ж бы вы меньі дали? Що бысьте меньі дали тілько, щобы я міг до смерти выжити. І ссыпали єму три фаскы гроший і він собі вернуў до ґосподарства с тыми грішми. І собі ґосподарюють до днеська вшыткы три братя. І як бы я там не быў, що вы меньі не вірите, тобы-м тото не знаў і не чуў, тобы-м і вам не сказаў…