Про вовкулаку (Укр.)

Приходить один чоловік до ворожбита, щоб йому поворожив, як довго буде жити. А той ворожбит йому й каже: «Не ходи ніколи з-під жердки з печі, – вовк тебе з’їсть, бо тут він буває». Прийшов той чоловік додому і наказав синові, щоб таку йому дошку прибив, яка б сягнула з печі попід жердку, щоб вовк його не з’їв. І так сидів декілька днів на печі.

Відтак у місті був ярмарок, та ще й військо мало б туди прибути. Закортіло чоловікові це військо побачити, і повелів синам зробити засік, і сказав його там зачинити, та в тім засіку й завезти його на ярмарок. От син господаря так і зробив, та й їдуть на ярмарок, а при дорозі сидить подорожній і просить, щоб той його взяв на віз до міста. А син йому відказує, що нема де, бо великий засік везе, а у ньому – батька.

– Як так, то й мене візьміть до того засіка, я буду з вашим стареньким балакати, то йому не буде нудно, – і син впустив подорожнього до засіка.

Приїхали до міста, та й син відчинив віко – і вовк із засіка вискочив, а батька в засіку не було, лише кості. А той чоловік – це був вовкулака, перевертень, який стає то людиною, то вовком. Кажуть, начебто це такий чоловік, що із зубами народжується.

О вовкура́дї (Лем.)

Є́ден прихо́дит до ворожъíля (до воро́жкъı), же́бъı ‘му поворо́жъıв, як бу́де до́вго жъıв. А тот воро́жъıль гва́рит ‘му: «Не ход ни́кдъı з-під гря́док з пе́ца, бо тя вовк з’іст, бо ту ся hказу́є». А тот при́шов і гва́рит съıно́вя’, же́бъı ‘му та́ку до́шку при́бив, же́бъı дося́гла з пе́ца під гря́дку, же́бъı ‘го вовк не́ з’ів. І так сї́дїв кі́лька днїв на пе́цу.

По́том бъıв я́рмак h мі́стї, а і во́йско ма́ло бъíти там. Він цїка́въıй бъıв видї́ти то́то во́йско і ка́зав съıно́ви зроби́ти су́сїк, і ка́зав ся там запе́рти і h тім сусї́ку на я́рмак заве́сти. Съıн так зро́бив, і и́дут на я́рмак, а при доро́зї сї́дит подоро́жнїй і про́сит ся, а́бъı ‘го hзяв тот на фу́ру до мі́ста. А тот ‘му пові́дат, же не́ма ‘де, же ве́льґій су́сїк ве́зе, а h сусї́ку – ня́ня.

– А то мя во́зте  до то́го сусї́ка, та бу́ду з ва́шъıм стару́шком бесїду́вав, не бу́де ‘му ся цло, – і hпу́стив ‘го до сусї́ка.

При́шли до мі́ста, та й отво́рив ві́ко, а вовк зо сусї́ка въıско́чъıв, а h сусї́ку не бъíло ві́тця, и́но ко́сти. А тот чло́век – то бъıв вовку́рад, што ся ро́бит члове́ком і во́вком. Повіда́ют, же то та́къıй чло́век, што ся зо зуба́ми ро́дит.