Про вдову, її дочку та пасербицю (Укр.)

Жила одна вдова, яка після першого чоловіка мала пасербицю, а після другого – свою дочку. Пасербицю вона дуже не любила: постійно змушувала працювати, відправляла на важку роботу, а їсти давала мало. Одного разу на весіллі вдова почала вихваляти свою дочку: «Маю гарну дівчину, яка вміє гарно співати різні пісні, вона вміє добре танцювати, і нема такого хлопця, щоб її не вподобав і не взяв за дружину».

Одного разу вдова відправила пасербицю вночі на поле обмолочувати просо до самого ранку, пригрозивши: «Як не обмолотиш, то отримаєш батогом». Дівчина молотила просо до півночі, коли раптом з’явився якийсь пан і каже їй: «Іди, дівчино, потанцюй зі мною, а я допоможу тобі обмолотити просо». Дівчина відповіла, що не має відповідного вбрання для танців, і попросила принести їй кабат (сукню). Пан приніс. Потім вона попросила фартух, і він приніс його теж. Далі вона попросила коралі та гарну хустку, і він усе приніс. Пан уже збирався брати її на танець, але саме тоді заспівав когут, і пан зник.

Зранку прийшла мачуха подивитися, чи обмолочене просо, і побачила пасербицю, яка поверталася додому в гарному одязі. Мачуха була вражена, і спитала: «Звідки в тебе такий одяг?». Дівчина розповіла їй усе, що сталося.

Коли вони повернулися додому, мачуха дорікнула своїй дочці: «Ти ніколи нічого не робиш, дивися, вона має все, а ти – нічого». Тож наступної ночі мачуха відправила на поле свою рідну дочку обмолочувати просо.

Вона з самого ранку вбрала дочку, навчила її гарно танцювати і наказала: «Ти повинна танцювати так легко і витончено, як млин, і стрибати високо». Вони ледь дочекалися вечора, і проклинали сонце за те, що воно так довго не заходить. Мачуха була така нетерпляча, що благала Бога, щоб ніч швидше настала. Нарешті прийшов вечір, дівчина була готова і чекала пана, але його все не було.

Коли дівчину відправляли на поле, мачуха наказала: «Як прийде той пан, скажи йому, щоб приніс тобі не просто одяг, як для княгині, а як для королеви». І ось нарешті з’явився пан і сказав: «Іди, дівко, танцювати зі мною, а я допоможу тобі обмолотити просо». Але дівчина відповіла: «Мама сказала, щоб ти мене вбрав не як княгиню, а як королеву, приніс мені дорогу сукню, перли або щось інше цінне». Пан зник і повернувся з дешевим одягом, прикрасами та короною, які діти залишили на смітнику після ігор. Він запропонував їй танцювати, але під час танцю підкидав її так високо і з такою силою, що ледве не вибив із неї дух, аж раптом заспівав когут, і пан зник, залишивши її на смітнику.

Зранку прийшла мати, гукала дочку, але вона не відповідала. Тоді вони з пасербицею пішли шукати дівчину і знайшли її ледве живу на смітнику. Вона не могла говорити, аж поки не очуняла вдома і не розповіла матері все, що сталося. Після цього мачуха і дочка почали пасербицю ще більше гнобити, проганяти її від себе, бо їхні справи не покращувалися. Але пасербиця сказала: «Ти забрала мій одяг і гроші, а я за тебе хворіла», – і вирішила покинути їх.

Вона взяла з собою песика, котика і когута. По дорозі знайшла яблуньку, що була вкрита мохом. Вона зішкребла мох, а яблунька сказала: «Я тобі ще знадоблюся». Далі дівчина знайшла колодязь, засмічений болотом, почистила його, і колодязь сказав їй те саме: «Я тобі ще знадоблюся». Потім дівчина побачила корову, що стояла у гною по коліна, вона розчистила для неї місце, і корова відповіла їй тим самим. Ще далі вона побачила стару піч, яка була напівзруйнована. Вона полагодила піч, і піч теж пообіцяла їй допомогу.

Так дівчина йшла, аж поки не стемніло. Вона побачила хатину і зайшла туди зі своїми тваринами. Запалила вогонь, а пес приніс їй зайця, котик – курку, а когут – окраєць хліба. Вони всі разом поїли і лягли спати. 

Вночі хтось постукав у двері. Дівчина пішла відчиняти й побачила голову без рук і ніг. Та голова попросила дівчину внести її в хату, умити, розчесати й покласти спати. Дівчина три дні дбала про голову: мила, розчісувала й вкладала спати. На третій день до голови приросло жіноче тіло, і вона сказала дівчині: «Зазирни мені в праве вухо, що там побачиш – усе буде твоїм». Дівчина зазирнула і побачила багатства: вози, зерно, коней, биків, корів, золото й срібло. Тоді голова сказала: «Візьми це все й повертайся додому, тобі це знадобиться».

Дівчина зібрала свої багатства й пішла додому. Спочатку вона підійшла до печі, яку полагодила. Піч сказала: «Ти мене полагодила, тепер я тобі напекла хліба, бери його додому, він тобі знадобиться». Потім дівчина підійшла до корови, яка їй сказала: «Ти мене врятувала, а я тобі назбирала масла й сиру, бери це додому, воно тобі знадобиться». Далі вона підійшла до колодязя, що його почистила, а він сказав: «Ти мене очистила від бруду, подивися під дерном, що там є», — і дівчина знайшла там срібло, золото та дорогоцінні камені. Вона взяла все це додому. Нарешті вона підійшла до яблуні, яка сказала: «Ти очистила мене від моху, тепер я тобі даю червоні яблука, бери їх, вони тобі знадобляться». Дівчина повернулася додому, взяла свого батька, і вони обоє пішли жити до стодоли, поки не побудують нову хату.

Тим часом мачуха від заздрості почала дорікати своїй дочці: «Ти завжди ледащиш, а друга має все!» Вона випитала у пасербиці, як та здобула багатства, і вирішила відправити свою дочку тим самим шляхом.

Дочка пішла тією ж дорогою, але коли дійшла до яблуні, та попросила її очистити від моху. Дочка відповіла: «Мені не хочеться». Далі вона підійшла до колодязя, а той попросив її очистити його від бруду. Вона відповіла: «Ще чого!» Прийшла до корови, але і її не захотіла почистити. А піч, яка просила її полагодити, теж залишила без уваги. Нарешті вона дісталася хати, але пес не приніс їй зайця, котик – курку, а когут – хліба. Усе, що вона змогла зробити, це проклинати все навколо.

Потім хтось постукав у двері, і з’явилася голова заклятого чоловіка, яка раніше приходила до пасербиці. Вона попросила дочку мачухи, щоб та її умить і розчесала. Але дочка мачухи грубо відповіла: «Чого ще тобі треба?» Голова відповіла: «Зазирни в моє ліве вухо». Дівчина зазирнула, побачила там віз, коней і скриню, забрала все і пішла додому. 

Прийшовши додому, вона нічого доброго вона не отримала, бо коли вони з матір’ю відкрили скриню, звідти вилетіли гадюки й напали на них, так що вони ледь утекли. Наприкінці мачуха сказала: «Краще б у мене була дідова дочка, ніж ти, дурне ледащо».

О hдо́ві, што ма́ва пасербі́цю і сво́ю дї́вку (Лем.)

Бъıва єдна вдова, мава по первім мужъı пасербіцю, а по другім мава свою дївку. Та й ту пасербіцю окрутнї ґаніва, hсядъı до роботъı въıправлява, а їсті маво давава. Прішва раз на весїля, зачава ся хваліті зо свойом дївком: мам я красну дївку, котра знає розмаітъı сьпіванкъı сьпіваті, і до танцю є зґрабна, і нема тут такого, штобъı собі ўлюбіва, жебъı єй hзяв за жінку.

Єдного разу въıправіва тоту пасербіцю на поле hночъı, по вечері, просо опъıхаті цїву ніч: «Як бъıс не з’опъıхава, то дістанеш h хъıжъı хъıротом».

Опъıхава до пувночъı просо, прійшов ку ні якъıйсі пан і гваріт ї: «Под зо мнов дївко танцюваті, а я ті поможу проса опъıхаті». Дївка сказава, же не ма одеджъı, жебъı прінюс кабат ґля ней. Прінюс ї тот пан кабат. Потім повідава, же не ма фартуха – і прінюс ї фартух. Дальше повіва, жебъı ї прінюс оплїча – і прінюс ї. Дале ґадат, жебъı ї прінюс коралї – і прінюс ї коралї. Дальше ґадава, жебъı ї прінюс красну фустку – і прінюс ї. Юж мав єй тот пан браті на танец, але тъıм часом засьпівав когут і пан счез.

На рано пріходіт мачоха зазріті ці просо з’опъıхава і відіт єй – она праві ішва домів і здівовава ся дуже, же она ма так красну одеджу. Зьвідувава ся: «Одкаль єс hзява таку одеджу?». Она повіва hшъıтко, як ся ставо. І пошлі домув.

Як юж прішлі, гваріт маті до своєй дївкъı: «Тъı ся не рушъıш ніґда, відіш она має, а тъı не маш ніч. На другу ніч підеш тъı просо опъıхаті».

Зараз од рана свою дївку ўчесава, мъıва і hчъıва єй танцюваті, жебъı ся так крутіва, як млъıнком, і до горъı підскакувава. Ледво чекалі вечера, прокліналі Боже сонце і hшъıтко на чім сьвіт стоіт, а гваріва мачоха, же волїв бъı Бог на другъıй ден’ тот ден’ одвожъıті, ажебъı скоро вечер прійшов.

Прішов і вечер, дївка ўбрана і чекают на того пана, але пана не́ є і не́ є. Як въıправлява свою дївку, маті свою дївку так hчъıва: «Як пріде ку тобі тот пан, то жебъı ‘с ‘му повіва, жебъı тя прібрав не так як княгъıню, але так яко королевну». На конец пріходіт тот пан і ґадат ї: «Дївко, под зо мном танцюваті, а я ті поможу просо опъıхаті!». Дївка так ‘му одповіва: «Мама мі казава, жебъı ‘с мя прібрав не так як княгъıню, але яко королевну, жебъıс мі прінюс шату дорогу, ці штось… ці якъıсь дорогъı перлъı, ці штось…». Паніч полетїв і позбірав по склепах якъıсь так шатъı, ці якъıсь там бляшкъı фарбованъı, ці якусь там склянчъıну фарбовану і коруну таку, што ся ньом през день дїті бавілі, а на вечер шмарілі на купу сьмітя. І гваріт до неї: «Потанцюйме собі». Дост, зачалі танцюваті. Дост она до горъı підскакувава, і пан іщъı барже, і знав якъıсі танцї, што по ліці єй трескав і вовочъıв єй за собом – і бъıв бъı з неї душу въıдер, якбъı не засьпівав когут. Як когут засьпівав, шмарів єй на купу сьмітя…

А рано въıходіт маті і кліче на ню, але она ся не озъıвава. І пішлі з пасербіцьом єй глядаті, і увідїлі єй, як лежава, і крічъıт на нї маті, што ї таке? Але она за пів годінъı не могва свова прогваріті, аж ї h хъıжъı очутілі і hтогдъı росповіва о hшъıткім. І тогдъı почалі обі на пасербіцю біду робіті і одганяті ї од себе, же ім ся прі нї ані не каре (же ся ім не веде). Дївка ї гваріт, же тъı забрава одеджу і пінязі, а я за тебе одхоровава – і повідат пасербіця: «Та піду я гет од вас».

Hзява собі псіка зо собом, котіка і когута. На дорозї нашва яблъıнку, а помедже тото гавузя бъıв мох. І hзява мох, оскребтава ножом, яблъıнка до ней сказава: «Я тобі даколі буду h прігодї». Ішва дале, нашва студню занечъıщену бовотом. Бовото зугартава рукамі і става студенка чъıста, і сказава до ней: «Я тобі даколі стану h прігодї». Пішва дале, вошва до стайнї, повідїва там корову, котра стоява по колїна h гної. Возгартава спід неї тот гній і постеліва ї. І корова повіва ї: «Я тобі даколі стану h прігодї». Пішва дале і нашва пец поръıтъıй, розмісіва глівъı і полїпіва тот пец. І пец ї сказав: «Я тобі даколі стану h прігодї». Пішва дале, і зашов єй вечер. Ўвідїва єдну хъıжу і вошва до неї зо псіком, з котіком і з когутом. Запаліва собі х пецу. Пес прінюс ї заяця, котік прінюс курку а когут прінюс ї окъıршъıну хлїба. І повечерялі та полягалі спаті.

Hночъı штосі пукат до дверій, аж пішва пустіті дївка і ўвідїва говову без ніг і без рук. Тота говова просіва тоту дївку, жебъı ї hнесва до хъıжъı, змъıва, росчесава і повожъıва спаті. І ті дївцї зъıшво трі днї, нїж говову умъıва, росчесава і повожъıва спаті. Hтогдъı пріросво до тої гововъı женьске тїво і повіва ті дївцї тота говова, жебъı ї зазріва h праве ухо, што там увідіш – то hшъıтко твоє. Бер, іді домів з тъıм а прідаст ся тобі. А она там відїва, тота дївка, h тім усї краснъı повозъı, пінязі, з’ерна, конї, бъıкъı і коровъı, свугъı і кухаркъı. І іде з тъıм домів.

Hступіва до пеца, котръıй полїпіва, а пец ї гваріт: «Тъı мя полїпіва, а я тобі напюк повно хлїба, бер собі домів а прідаст ся ті». Ішва далї, hступіва до стайнї. Корова до неї гваріт: «Тъı мі бъıва h прігодї, а я тобі назберава масва і съıра, бер собі домів а прідаст ся ті». Пішва дале, hступіва до тої студнї, котру въıчъıстіва, а студня до неї гваріт: «Тъı мене очъıстіва з бовота, зазрій там під дерньом, што там єст», – а там бъıво срібра, звота і дорогъıх каменей: «Воз собі домів а прідаст ся ті». Hступіва до яблъıнкъı. А яблъıнка повіва: «Тъı мене очъıстіва од моху, а я тобі зародіва ябвок краснъıх, бер собі домів, а прідаст ся ті». І прішва домів, hзява свого вітця і пішлі обоє до стодолъı тъıм часом мешкаті, нїж сі хъıжу малі поставіті.

Hтогдъı мачосї жаль бъıво і почава крікаті на свою дївку: «Тъı ся ніґда не рушъıш, а друга піде, та ма». І зачава ся тої пасербіцї позьвідуваті мачоха, якъıм способом того hшъıткого набрава. А пасербіця ї hшъıтко оповіва. Hтогдъı мачоха реква до свої дївкъı: «На дальше підеш тъı!». І пішва тота єй дївка.

Прішва до яблъıнкъı, а яблъıнка просіт, жебъı єй оскребтава од моху, а тота ї повіва, же нехце ся ї. Пішва дале до студнї. Студня просіт ї, жебъı ї очъıстіва, а она повіва: «Іщъı што веце?». Пішва дале до стайнї. Корова ї просіт, жебъı спід ней возгартава гній. Она і того не хтїва зробіті. Пішва дале до пеца. Пец просіт, жебъı ‘го полїпіва. І пец ї ся не хтїво полїпіті. Прішва до тої хъıжъı, але пес ї не прінюс ніч, ані котік, ані когут. І зачава проклінаті.

Потім штосі стукат до дверій. Бъıва то говова заклятого мужа той женъı, котрої говова прішва перше. І просіт єй, жебъı ї hнесва, въıмъıва, росчесава і повожъıва спаті. А она на ню кріква: «Што іщъı веце хцеш?». І сказава до неї говова заклятого мужа: «Ід негодіва і зазрій мі h лїве ухо!». Зазріва ‘му h лїве ухо і відїва там віз, конї і скріню. І казав ї тото hзяті домів. І пішва з тъıм. Але пец ї ніч не пріобрів, ані студенка, ані корова, ані яблъıнка.

Прішва домів. Маті ўрадована ўлетїва напротів ней і чъıмскоре розбівают скріню. Лем ї розбілі, зараз въıлїтовалі гадъı до ніх з скріні – до тої дївкъı і до тої матері, што ледво повтїкалі. І hкінці повіва тота маті, же волїва бъı ‘м маті дїдову дївку, як тебе такого гвупого бортака.