Усім не вгодиш (Укр.)

Батько з сином ішли на ярмарок до міста, де хотіли продати ослятко. Батько вів його за мотуз спереду, а син поганяв іззаду. Люди, з якими вони зустрілися дорогою, висміяли їх, адже один з них міг би їхати на осляті.

Тоді тато мовив до сина:

– Сину, люди правду кажуть. Ти сідай, а я буду поганяти.

То ж син сів на осля і рушили далі. Але по дорозі зустріли інших людей, а ті їм:

– Ти, сину, молоденький, а отець твій старший, чи не ганьбишся їхати верхи?

Тато каже:

– Сину, люди правду говорять. Злізай-но з нього, а я сяду. 

І так рушили далі. Але на дорозі знов стрічали людей, а ті:

– Ти, старий, бачиш, що син молодий пішки іде, чом він не сяде біля тебе?

Посідали вони обидва на осла та й їдуть. Але й тепер було не до шмиги тим людям, з якими вони стрічалися, бо ті докоряли:

– Ви два здоровані всілися, а те ослятко ледве ніжками перебирає, вгинаючись під вами.

Батько покрутив головою і каже:

– Їх правда. Сходи додолу, а ослика пустимо самого.

Попрямували далі, а коли підійшли вже недалеко міста, де був ярмарок, наздогнали стареньку, зігнуту, з паличкою бабусю – от батько і каже бабусі сісти на ослятко. Бабуся й сіла.

А тепер, коли вони зустрілися з людьми, то ті вже інакше говорили – хвалили їх, що посадили стареньку бабусю на ослятко. Так і дібрали ся до міста, де був ярмарок.

Так було та й буде, що свою правду люблять люди. І така правда є віддавна, що одному вгодиш, а другому – ні.

Каждому не въıгодиш (Лем.)

Отец і съıн ішли на ярмак до міста, де хотїли продати ослятко. Отец в’юв го за мотузком з переду, а съıн поганяв зо заду. 

Люде, з котръıма стрітили ся, въıсьміяли іх, же реку, єдного з них ослятко бъı могло понести. 

Отец повідат съıнови: 

– Люде бесїдуют правду, съıну. Сяд тъı, а я буду поганяв. 

Съıн сїв на ослятко і ішли дале. Але на дорозї стрітили дальшъıх люди, а тотъı гварят:

– Тъı съıну молодъıй, а отец старъıй, не ганьбиш ся нести?

Отец повідат: 

– Съıну, люде бесїдуют правду. Злізай з нього, а я сяду. І так ішли дале. 

Але на дорозї стрічали дальшъıх люди, а тотъı повідали: 

– Тъı старъıй видиш, же съıн молодъıй іде піше, чом він не сяде біля тебе?

Посїдали на осла оба і несут ся. Але і тепер не бъıло по волі тъıм людям, з котръıма стричали ся, они повідали: 

– Въı два здорових сїдите, а тото ослятко ледво ножками переберат,  тягаючъı під вами.

Отец покрутив головом і повідат:

– Люде бесїдуют правду. Злазьмо съıну долів, а ослика пустиме самого.

Як ішли дале, а бъıли недалеко міста, де бъıв ярмак, дігнали стареньку, зігнуту з паличком бабку і отец повідат бабцї сїсти на ослятко. Бабка сїла. 

А тепер кєт ся стрітили з людми, тотъı інакше гварили-хвалили іх, же посадили стареньку бабку на ослятко. Так добрали ся до міста, де бъıв ярмак.

Бъıло так і буде, же свою правду любят люде. І така правда од давна є, же єдному въıгодиш, а другому нї.