(Укр.)

Поїхав один візничий на торг та й прийшов в один шинок та й був голодний, та й сказав, аби йому приготували дванадцять яєць. І зварили йому тих дванадцять яєць і візничий з’їв їх, але не мав чим заплатити, лишень попросив, аби в шинку зачекали, коли на другий раз повернеться. Але після цього він не повертався аж кілька років. Власник шинку його впізнав і заарештував його, повів із жандармами до суду. В суді вони так вирішили, що з того товару, що візничий мав на возі, візничому нічого не залишилося, лише батіг у руках. А решту забрали за тих дванадцять яєць, а то тому, що суд так присудив, що з тих дванадцяти яєць було б дванадцять курок, а тепер кожна курка мала б хоц дванадцятеро курчаток, а за ці роки і назбиралося на стільки грошей, що коштує товар візничого. Візничий ішов звідти плачучи по дорозі, і зустрів цигана. Циган його питає, чого плачеш? Візничий йому не хоче сказати, а циган перепитує та й перепитує. Аж нарешті йому візничний розповів, яка причина, чого він плаче. Циган каже: вернися туди назад зі мною, та й ми то відберемо. Але візничий йому не вірив, бо то не може таке бути, щоб циган відібрав від жида. Але таки його послухав: вернувся з  ним. Як були недалеко від шинку, адвокат подивився через вікно, що йде візничий з циганом та й каже, що візничий собі дивного адвоката веде й почали з них насміхатися. А циган входить до шинку та й каже: Дай Боже добрий день! А вони йому відповідають: дай Боже й тобі! Що ти цигане хочеш? Вельможний пане суддя! Моя дружина зготовила мені бобу та я той біб їв, а решта, що не доїв, то посіяв і той біб мені на полі так вродився, що я мав з того аж у дванадцять разів більше, як я посіяв. А суддя йому каже, що то не правда, щоби зготовленый біб зійшов і видав  з себе плід. А циган так відповідає, що коли це неправда, щоб приготовлений біб зійшов, та й неправда, щоб із приготовлених яєць курчата вийшли. Тоді адвокат і суддя собі порадилися, що так і є, що правду циґан каже. І тоді видали візничому весь товар, лишень за ті дванадцять яєць мусів заплатити.

(Лем.)

Пішоў єден фурман на фурманку тай пришоў до єдной корчмы тай голодный быў, казаў собі зготовити дванадцет яєц. І зварили му тых дванадцет яєц і зйіў та не маў чім заплатити, лем попросиў, жебы почекали, зак другый раз верне. Але він потому не вернуў аж о пару років. Качьмарь го познаў і загарештуваў го і выправиў за шандарями і за судом. Так они врадили, же с того товару, што там фурман маў на возьі, та му нич не зостало лем батіг в руках. А тото решта зостало за тых дванадцет яєц, а то за то, бо суд так врадиў, же с тых дванадцет было было дванадцет курок, теперь кажда курка мала бы хоц дванадцатеро курят а за тоты рокы і ся назберало на тіўко гроши, што йому товар пропаў. Але він одтамтыль ишоў плачучи за дорогоў, стрітиў ся з ним циган. Жьвідує ся го, чого плачеш? він му не хоче повісти, а циґан го доходит заєдно. А він му нарештьі повіў, яка тому робота, чого він плаче. Циґан гварит: верний ся там назад зо мноў, та мы тото одбереме. Але фурман му не віриў, же тому не правда, жебы циґан одобраў од жида. Але пак го послухаў: вернуў ся з  ним. Як были недалеко корчмы, адукат ся приздріў на вікно, же іде фурман іс циґаном тай гвариў, же він си гев не такого адуката веде и почали ся з них насмівати. А циґан входит до корчмы тай гварит: дай Боже добры́день! а они му гварят: дай Боже и тобі! што ты циґан потребуєш? Вельможный судіє (сендзьо)! моя жена зготовила мі бобу та я тот біб йіў, а решта, што мі зостало, та-м посяў і тот біб мі ся вродиў, што-м маў с того дванадцет разы тіўко біўше, як я по́сяў. А сендзя му каже, же тому не правда, жебы то готовленый біб посходыў і выдаў с себе плод. А циґан так повідат, же кой тому не правда, жебы то готовленый біб посходыў, тай тому не правда, жебы с готовленых яєц курята вышли. Тогды адукат і сендзя к собі побесьідовали, же то акурат тому правда, же циґан повідат. І тогды выдали фурманови вшыток товар, лем тоты дванадцет яєц заплатиыў.